SP_19_22_232

SP_19_22_232

25.04 2023

 

Тема №17 Стандартизація і контроль якості взуття.

 

Урок №232 Система одиниць міжнародна система «СІ», засоби вимірювання. Форми і методи контролю якості взуття. Види контролю.Контроль якості колодок і допоміжних матеріалів. Контроль технологічного процесу. Технологічні карти . Організація бездефектного виготовлення продукції.Систематичний контроль .Значення досвідної носки.

Кількісна оцінка показників якості продукції.

Мірою для кількісного порівняння одинакових властивостей обєктів служить одиниця фізичної величини – фізична величина.

Значна кількість систем одиниць вимірювання фізичних величин і значне число внесистемних одиниць складали незручності при перерході від однієї системи до іншої.

Тому в 1960 році ХІ Генеральна “Конференция по мерам и весам” прийняла нову систему, давши їй назву Міжнародна система одиниць з скороченим визначенням SI, в російській транскрипції СИ, в українській СІ.

В 1981 році введений в дію ГОСТ 8.417-81. Одиниці фізичних величин. Міжнародна система одиниць фізичних величин являється найбільш доскональною іуніверсальною із всіх які діяли до 1981 р. До того часу в СРСР діяло 8 державних стандартів на одиниці.

Міжнародна система одиниць СІ вміщує сім основних і дві допоміжні одиниці. Перерахуємо їх:

1. – одиниця довжини – метр (метр);

2. – одиниця маси – кілограм (кг);

3. – одиниця часу – секунда (с);

4. – одиниця сили електричного струму – ампер (А);

5. – одиниця термодинамічної температури – кельвін (К). Міжнародним комітетом допущено визначення термодинамічної температури в градусахЦельсія. t = T – 2734.15К, t – температура Цельсія, Т– температура Кельвіна.

6. – одиниця сили світла – кендела (кд).

7. – одиниця кількості речовини – моль (моль).

Міжнародна система одиниць включає в себе дві допоміжні одиниці для вимірювання:

1. – площинного кута – радіан (рад).

2. – тілесного кута – стерадіан (ср).

Допоміжні одиниці системи СІ використані для створення одиниць кутовоїшвидкості, кутового прискорення і деяких інших величин. Радіан і стерадіан використовується в основному для теоретичних розрахунків. Наприклад, стерадіан використовується в світлотехніці.

Більшість важливих для практичних значень кутів ( повний кут, прямий кут, і т. д.) в радіанах виражаються числом 2, , і т.д.

Практично плоскі кути вимірюють в кутових градусах, хвилинах, і секундах. В цих одиницях проградуйовано більшість кутомірних приладів.

Похідні одиниці системи СІ. Вони виникають на основі законів, що встановлюють звязок між фізичними величинами. Так, одиниця швидкості встановлюється із визначеного рівняння   , де V – швидкість; S – довжина пройденого шляху;  t – час. Тому за одиницю швидкості (в системі СІ) прийнято метр/в секунду (м/с). Для різних областей науки і техніки існують похідні одиниці (наприклад: похідні одиниці простору і часу; похідні одиниці механічних величин, похідні одиниці електричних і магнітних величин). Для використання одиниць на практиці необхідно користуватися таблицями, що вказані у відповідних стандартах. Скорочене визначення одиниць встановлюється стандартами і відступати від визначених термінів не можна.

Вимірювання це є знаходження фізичної величини експериментальним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів. Галуззю науки, що вивчає вимірювання є метрологія. В її сучасному розумінні- це наука про вимірювання, методи і засоби її єдності та способи досягнення необхідної точності.

Єдність вимірювання – такий стан вимірювань, при якому їх результати, виражені в узаконених одиницях і похибки вимірювань відомі з заданим значенням. Єдність вимірювання необхідна для того, щоб можна було співставляти результати вимірювань виконаних в різних місцях, в різний час з використанням різних методів і засобів вимірюваннь.

Точність вимірювань характеризується близкістю їх результатів до дісного значення вимірюваної величини.

Якість шкіряного взуття характеризується відповідністю його зовнішнього вигляду і властивостей вимогам встановленими стандартами і технічними умовами. Технічні умови найчастіше поширюються на нові види виробів. Стандарти нормують такі показники якості взуття: особливості конструкції верха та висота підборів; перелік обов‘язкових деталей взуття, їх матеріали, якість і товщина для різних методів кріплення низу і різного статево вікового призначення; характер обробки країв зовнішніх деталей верха взуття; правильність положення окремих деталей у взутті; нормативи міцності швейних, підошвенних і підборних зкріплень; гарантійні терміни обміну або ремонту взуття (з дня продажу).

Якість взуття визначають переважно органолептично (рис.3,16) та з використанням елементарних вимірювальних пристроїв. При вибірковому контролі якості взуття використовують лабораторні методи випробувань.

Рис. 1Прийоми огляду взуття.

 

При визначенні якості взуття використовують такі прийоми.

Перший прийом: (мал. 1, а). Взуття розміщують носковою частиною від себе, п’ятковою до себе, підошвами вниз. Зовнішнім оглядом встановлюють: парність взуття по матеріалах верху, кольору, крою. Визначають стан матеріалу верху і наявність на ньому дефектів, а також асиметричність розміщення однойменних деталей в парі та наявність перекосів деталей в півпарі. Перекіс деталей, а також несиметричність розміщення носків, берців, блочків, крючків, накладних деталей вимірюють і співставляють з вимогами нормативно-технічних документів.

Другий прийом: (мал. 1, б). Півпари розміщують п’ятковою частиною до себе, підошвами вниз. Зовнішнім оглядом і вимірюванням визначають перекіс заднього зовнішнього ременя або шва; зовнішнім оглядом також визначають якість формування пяткової частини, установку і опорядження каблуків і набійок, якість складання фліків шкіряного каблука, відповідність кольору каблука кольору заготовки. Прощупуванням визначають жорсткість і висоту задників.

Третій прийом: (мал. 1, в). Півпари суміщують по лінії заднього зовнішнього ременя або шва, підошвою вниз, зовнішньою стороною до себе. Зовнішнім оглядом і вимірюванням перевіряють парність взуття по висоті берців, задинок, каблуків. Прощупуванням визначають симетричність крил задника.

Четвертий прийом: (мал. 1, г). Півпари розміщують підошвами вверх. Зовнішнім оглядом перевіряють: стан ходової поверхні підошви і каблука; правильність розміщення скріплювачів; зарівнювання порізки у взутті ниткових методів кріплення; парність взуття по розмірах підошов і каблуків, якість маркування на підошві. В необхідних умовах довжину і ширину підошви та каблука. Перевіряють відхилення ходової поверхні каблука від горизонтальної площини.

П’ятий прйом: (мал. 1, д). Півпари суміщують ходовими поверхнями одну до одної, повернувши взуття внутрішньою стороною до себе. Зовнішнім оглядом перевіряють парність взуття по довжині і товщині підошви, наявність дефектів в матеріалах низу, а також якість обробки бокової поверхні підошви і каблука, якість виконання з'єднувальних швів деталей низу, а також якість опорядження низу взуття. Прощупуванням визначають наявність щілин між верхом і каблуком, між фліками і кранцем, а також виступ грані устілки за підошву.

Шостий прийом: (мал. 1, е). При зовнішньому огляді кожної півпари встановлюють якість опорядження верху взуття, перевіряють міцність матеріалу верху, наявність збігу (перетину) суміжних строчок, пропуск стібків і повторних скріплювань, звалювання строчки, утягненість і частоту стібків, якість вставлення блочків та крючків.

Сьомий прийом: (мал. 1, ж). Перевіряють для кожної півпари окремо: пружність геленка, гнучкість підошви, міцність кріплення підошви з деталями верху.

Восьмий прийом: (мал. 1, з). Перевіряють стан внутрішньої сторони кожної півпари взуття. Визначають оглядом і прощупуванням наявність складок, бугрів на внутрішній поверхні підкладки та устілки та їх механічних ушкоджень, відповідність висоти задника висоті задинок. Вимірюють висоту задника.

Дев'ятий прийом: (мал. 1, и). Перевіряють правильність і чіткість маркування на внутрішній стороні підкладки кожної півпари верху взуття, стан заднього внутрішнього ременя, якість приклеювання підкладки до задника, стан швів на підкладкі.

Малюнок 1.

Дефекти взуття поділяють на групи:

Дефекти матеріалів при правильній організації виробництва зустрічаються рідко. Можуть виявлятись в процесі виготовлення взуття. Основні з них: вітдушистість шкіряних деталей верха, осипання покриття, подряпини, плямистість, різна товщина підошви, поверхневі пошкодження тощо.

Дефекти складання заготовок виникають через неправильне взаємне розташування деталей при їх закріпленні на швейних машинах. Основні з них: неоднакова відстань між паралельними строчками та строчок від краю деталі, забруднення деталей верха підкладки тощо.

Дефекти формування заготовок найбільше впливають на якість взуття. Основні з них: різна довжина носків, різна висота берців і задників, зморшки на підкладці, різні форми (у парі взуття) носків і задників тощо.

Дефекти операцій кріплення підошв і підборів. Основні з них: скученість гвинтів, цвяхів і шпилек; непроходження гвинтів, цвяхів і шпилек в устілку; відхилення ходової поверхні підбора від горизонтальної площини тощо.

Дефекти викінчувальної обробки. Основні з них: неправильна форма бокової поверхні підбора, пошкодження верха взуття при шліфуванні бокової поверхні підошв і підборів, необрізані кінці ниток, нечітке маркування розміру і повноти тощо.

Дефекти упакування, транспортування та зберігання. Основні з них: механічні пошкодження, деформування взуття та його деталей, корозія металевих деталей тощо.

Для найбільш повного виявлення дефектів взуття при зовнішньому огляді дотримуються певної послідовності.

Сортність взуття визначається вимогами зовнішнього вигляду і відповідністю зразку – еталону. Не допускається такі критичні дефекти:

·         наскрізні пошкодження;

·         розтріскування і відшарування покривної плівки;

·         неправильне розташування (з‘єднання) деталей;

·         не приклеєна або порвана підкладка;

·         виступаючі механічні кріпителі.

Допускаються обмежено такі дефекти:

·         відхилення від вісі симетрії (3мм.);

·         повторний шов (до 3мм. на повсякденному взутті та до 2 мм на модельному);

·         відшарування декоративного ранта від бокової поверхні взуття (до 1мм.);

·         різна довжина і ширина деталей у парі (до 2 мм.).

Серед багатьох факторів, що впливають на ефективність виробництва, найбільш важливим у теперішній час є рівень якості продукції, що виготовляється. Зміст і поняття якості продукції було і залишається предметом глибокого вивчення. Поняття якості нероздільно пов'язане з кількістю дефектів у взутті, їх впливом на зовнішній вигляд взуття, його довговічність і комфортність. Головна мета управління якістю – упередження виникнення дефектів. Вивчення дефектів, їх класифікація дозволила б з’ясувати можливості для упередження їх виникнення. У взуттєвій галузі відсутня офіційно діюча класифікація дефектів, розроблена науковими методами. Спільна риса основних дефектів – це здатність кожного з них змінюватися від незначно вираженого до такого, який перетворює взуття в брак. В першу чергу доречно розробити класифікацію дефектів за їх впливом на якість взуття, за причинами їх виникнення, а також за можливостями їх ліквідації в процесі виготовлення взуття.

Основні та допоміжні матеріали, напівфабрикати підлягають вибірковому контролю.

Основними причинами виникнення дефектів у взутті є: порушення режимів технологічного процесу; застосування неякісних основних і допоміжних матеріалів; порушення організаційного режиму.

 Причиною появи дефектів внаслідок порушення технологічного процесу є низька кваліфікація виконавця та неуважне відношення до своєї роботи. Більшість дефектів на попередніх операціях може бути повністю або частково виправленою на наступних операціях. В іншому випадку (крім тих, коли дефект не піддається виправленню), виконавець стає винуватцем мимоволі. Утворення дефекту через незадовільний стан обладнання чи погано підібраного інструменту охоплює більшу частину технологічних операцій. Якщо обладнання не відрегульоване чи, наприклад, неправильно підібрані і встановлені голки, то відбувається обрив нитки, в зв'язку з чим стають необхідними додаткові строчки чи відтяжка, що виникає через послаблення швів при пристрочуванні деталей. Невідрегульоване основне чи допоміжне обладнання у випадку використання хімічних методів кріплення низу (тимчасові перепади температури в термореакторах, термостатах; перепади тиску; незадовільна робота по підготовці сирих гумових сумішей, клеїв тощо) є причиною відклеювання підошов у ході виробництва і прихованого дефекту, що веде до відриву підошви при експлуатації взуття. Крім того, у взутті можуть утворюватися дефекти в результаті порушення режиму роботи обладнання при зволоженні деталей та сушінні взуття. Появі дефектів у взутті сприяє також незадовільна якість матеріалів та напівфабрикатів, що використовуються. Основні та допоміжні матеріали, напівфабрикати проходять вибірковий контроль за законами математичної статистики. Оцінка придатності всієї партії визначається за мінімальною кількістю виробів з незначними відступами від норми. Будь-який матеріал чи напівфабрикат, пройшовши вхідний контроль, приховує в своїй більшій сукупності незначну кількість одиниць виробів, що не відповідають необхідним нормам. Появі дефектів у взутті сприяє і порушення організаційного режиму, особливо випадки непогодженості швидкісних режимів конвеєра зі швидкісними режимами сушильних установок, пресформ, пресів для приклеювання підошов та іншого обладнання.

 За значимістю щодо впливу на якість взуття дефекти у взутті можуть поділятися на 4 групи: – критичні; значні; менш значні; незначні.

 Критичними називаються дефекти найсильніше виражені, що виходять за межі регламентованих державними стандартами (ДСТУ), наявність яких унеможливлює використання взуття за прямим призначенням. Це такі дефекти, як значно деформовані задники та підноски, крупні складки на підкладці, відклеювання підошви, деформоване та таке, що втратило товарний вигляд, взуття. Деякі з критичних дефектів піддаються виправленню.

Значні дефекти – це неправильно, зі зміщенням, зібрані деталі, перехресна чи зваляна строчка, погано виконані операції формування, неправильне фрезерування підошов і каблуків, а також інші недоліки, які можуть вплинути на скорочення строку експлуатації та погіршення зовнішнього вигляду взуття.

Менш значні дефекти – це нерівномірне покриття апретурою, плями на верху взуття, підкладці, підошві, не розгладжені зморшки, відсутність чітких меж після формування в носках та п'ятках, зміщення каблука, що впливає на міцність та довговічність взуття, але в певній мірі проявляється на його зовнішньому вигляді. Частіше менш значні дефекти видаляються, після чого взуття набуває відповідного товарного вигляду.

Незначні дефекти відбиваються на довговічності та зовнішньому вигляді взуття. Вони можуть бути виявлені тільки при огляді взуття спеціалістами. Прикладом такого дефекту може бути слабовиражена кривизна строчки. Для її виявлення потрібна кваліфікація взуттєвика. Вивчення та видалення незначних дефектів необхідне в справі постійного покращення якості взуття.

 Контроль складання взуттєвих заготовок має за мету забезпечити вимоги ДСТУ на заготовочних операціях, від операції виконання строчки і до відхилень в положенні окремих деталей. Поряд з цим, контроль якості заготовок спрямований на виправлення виявлених дефектів, видалення недоліків заготовочних операцій і відхилень від технологічних нормативів в ході виконання технологічного процесу. Заготовка за своїми розмірами і положенням окремих деталей верху та підкладки повинна відповідати контрольному кресленню моделі і затвердженому зразку взуття.

Основними якісними ознаками складання заготовок є:

1. Дотримання встановлених припусків у взаємному положенні деталей.

 2. Якість строчок (паралельність до країв деталей, частота стібків, номер ниток та голок, відтяжка ниток, відсутність пропусків та обривів, повторних строчок, закріплення кінців строчки, відсутність просікання матеріалу в заготовках).

3. Спільні розміри заготовок (довжина, ширина, периметр).

4. Відповідність розмірів підкладки і верху заготовки по величині кишені для жорсткого задника, за загальною висотою та довжиною.

 5. Якість вставляння блочків, гачків, хольнітенів та іншої фурнітури.

6. Якість обробки канту (загинання, обрізки, окантовки тощо).

 7. Чистота заготовки (відсутність слідів клею, необрізаних кінців ниток, масляних плям та інших забруднень).

Не менш важливим етапом контролю якості взуття є контроль точності складання взуття.

Основними показниками якості складання взуття є:

 1. Показники правильного вклеювання задників (дотримання режимів склеювання і правильність положення задників за висотою і в крилах).

2. Правильне обтягування заготовки на колодку характеризується відмінною витяжкою при симетричному положенні її вздовж колодки таким чином, щоб носки, союзки та інші деталі в парі були однаковими по довжині і в положенні на колодці. При цьому на підкладці не повинно бути складок.

 3. Показниками якісного виконання операції затягування носково-пучкової частини заготовок є щільне, без складок та зморшок, облягання бокової поверхні колодки, чіткість лінії перегину на межі устілки, рівномірне укладання складок на затяжній кромці взуття. Дефекти затягування у вигляді складок на межі устілки, нерівномірного, з утворенням потовщень, положення складок на затяжній кромці, нещільного прилягання задника до колодки призводить до переходу взуття на низькі сорти.

4. Ознаками якісного виконання операцій затягування боків є: щільне облягання заготовкою колодки, без складок на межі устілки і рівномірне положення складок на затяжній кромці. При цьому підкладка та боковинки повинні бути витягнуті без складок.

5. Правильне виконання операції затягування носково-пучкової частини заготовок характеризується щільним обляганням носка по колодці, без складок на межі устілки і рівномірним віялоподібним положенням складок на затяжній кромці.

6. Правильне виконання операції шершавлення затяжної кромки характеризується рівномірним її шершавленням по всьому периметру.

7. Правильність виконання процесів прикріплення підошви характеризується міцністю кріплення підошви до затяжної кромки, точним положенням підошви відносно сліду, відсутність отворів, щілин, забруднення клеєм.

8. Якість прикріплення каблука характеризується правильністю його установлення по відношенню до п’яткової частини взуття, відповідністю висоті, розміру та формі взуття, співпадіння ходової поверхні з горизонтальною площиною. Каблук повинен бути прикріплений без щілин.

9. Якість обробки взуття залежить від акуратності виконання операції чищення взуття. В процесі виробництва взуття деталі верху забруднюються. Після операції чищення верху на взутті не повинно залишатись слідів клею, масляних плям та інших забруднень.

10. Якість взуття в значній мірі визначається його зовнішнім виглядом, який залежить не тільки від моделі та матеріалів, що використовуються, але й від якості обробки. Операції обробки поділяються на дві групи: операції механічної обробки та операції фізико-механічної обробки. До операцій механічної обробки відносяться формування поверхні виробу, фрезерування та шліфування урізу та неходової поверхні підошви та каблука. До операцій фізико-хімічної обробки відносяться операції, пов'язані з фарбуванням поверхні виробу, нанесенням покриття для обробки, що надають виробам блиску, водостійкості, стійкості до забруднення, товарний вигляд.

Вітчизняні системи управління якістю продукції

Огляд вітчизняних систем управління якістю продукції

В колишньому Союзі початком системного підходу до управ­ління якістю продукції (УЯП) вважається розробка і впровад­ження системи бездефектного виготовлення продукції (СБВП) і здавання її відділу технічного контролю (ВТК) і замовникам з першого пред'явлення, яка виникла в 1955р. і була впроваджена на Саратовському авіаційному заводі.

СБВП являє собою комплекс взаємопов'язаних технічних, ор­ганізаційних, економічних, виховних заходів, спрямованих на  створення сприятливих умов для виготовлення продукції без  дефектів у відповідності з вимогами нормативної документації.  В основу ЇЇ були покладені такі принципи:

- повна відповідальність безпосереднього виконавця за якість виготовленої продукції;

-  суворе дотримання технологічної дисципліни;

- повний контроль якості виробів і відповідності Їх чинній  документації до пред'явлення службі ВТК;

- зосередження технічного контролю не тільки на реєстрації браку, а головним чином на заходах, які виключають появу  різних дефектів.

Головною особливістю і новизною СБВП було те, що вона дозволяла проводити кількісну оцінку якості праці кожного виконавця, колективів, підрозділів і на цій основі проводити мораль­не і матеріальне стимулювання.

Ця система при всіх її позитивних якостях мала і недоліки: не дозволяла контролювати й управляти рівнем розробок і проектування виробів, не охоплювала інші стадії їх життєвого циклу - реалізацію і використання. Але ефективність її позитивних якостей підштовхнула інші підприємства на пошук нових форм  і методів УЯП.

На передових підприємствах Львівської області було розроб­лено львівський варіант саратовської системи - система без­дефектної праці (СБП), де основним показником якості праці є коефіцієнт якості праці — кількісний вираз якості праці вико­навців. При цьому бездефектна робота приймається за одини­цю. і всі можливі дефекти в роботі оцінюються зниженим або підвищеним коефіцієнтом за  невиконання або перевиконання певного показника якості праці.

На відміну від СБВП, ця система враховує якість праці не тіль­ки безпосередніх виконавців при виготовленні продукції, але і якість роботи всіх служб підприємства, для чого кожному відділу, цеху, ділянці встановлюють свої критерії оцінки якості пра­ці, що враховують характер діяльності певного підрозділу і вико­навця. Коефіцієнти якості праці є основою для матеріального і морального стимулювання виконавців і окремих колективів.

В 1968 р. була розроблена і впроваджена на підприємствах Горьковської області система КАНАРСПІ, яка була спрямована на те, щоб в процесі проектування і технологічної підготовки виробництва проводити таке відпрацювання виробів, яке дозво­лить виключити або звести до мінімуму виправлення дефектів в серійному виробництві і вже з перших зразків випускати надій­ні, високоякісні вироби. Такий підхід вимагає особливої уваги до конструкторської і технологічної документації, старанного про­ведення випробувань нових зразків виробів, удосконалення конструкції, технології, встановлення творчих зв'язків науки з виробництвом, аналізу можливостей і особливостей виробницт­ва тощо.

Широко відомою серед систем УЯП була система НОРМ (нау­кова організація робіт по збільшенню моторесурсу), розроблена на Ярославському моторному заводі. Ця система забезпечує комплексний підхід до УЯП на стадіях проектування, виготов­лення і експлуатації двигунів. За основу в ній прийнято плану­вання основних показників якості продукції і управління цими показниками. Основним плановим показником було взято мото­ресурс двигуна, збільшення якого здійснювалось шляхом під­вищення надійності деталей і вузлів. Ця система була поширена на машинобудівних підприємствах.

Розглянуті вище системи базувались, в основному, на спільних методичних принципах, але кожна мала свої особливості, пов'я­зані з характером виробництва, номенклатурою продукції, фор­мами організації виробництва. На початку 70-х років львівські підприємства у співробітництві з інститутами Держстандарту СРСР вивчили і узагальнили досвід, накопичений передовими підприємствами країни, що дозволило виділити загальні органі­заційні принципи, що не залежать від виробничої специфіки і сприйнятні для більшості підприємств. Так була розроблена си­стема, яку автори назвали комплексною системою управління якістю продукції (КС УЯП). Вона базується на стандартах підприємства (СТП) і являє собою сукупність заходів, спрямо­ваних на встановлення, забезпечення і підтримку необхідного рівняякості продукції при її розробленні, виготовленні, обігу і експлуатації або споживанні, тобто дозволяє управляти якістю продукції на всіх етапах її життєвого циклу, чим вона прин­ципово відрізняється від усіх попередніх систем УЯП.

КС УЯП стала родоначальником ще двох систем УЯП: комп­лексної системи підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ) і комплексної системи управління якістю і економним викори­станням ресурсів (КС УЯП і ЕВР).

Перша з них була розроблена і впроваджена на підприємствах і в сільському господарстві Краснодарського краю. Мета її - за­безпечення постійних високих темпів підвищення якості про­дукції, оптимізація її рівня і поліпшення найважливіших техніко-економічних показників роботи підприємства.

Друга з них була розроблена на підприємствах Дніпропет­ровської області і передбачає ще й економне використання всіх видів ресурсів.

В колишньому Союзі були такі рівні управління якістю про­дукції:

1. Підприємства (об'єднання);

2. Територіальний (Бердянська міська, Львівська обласна системи управління якістю);

3. Галузевий;

4. Державний, що знайшов своє відображення в  розробці Єдиної державної системи управління якістю.

Не дивлячись на те, що на окремих підприємствах завдяки впровадженню КС УЯП вдалося поліпшити якість продукції, в  цілому ж по народному господарству ефективність системи виявилась низькою з причин. В той же  час, КС УЯП в порівнянні з іншими вітчизняними системами є  найбільш досконалою, а тому національна система управління якістю в Україні враховує, поряд із світовим, і позитивний досвід КС УЯП. Тому коротко розглянемо структуру національної КС УЯП, основні функції, порядок розробки  її та впровадження .

Розробка і впровадження системи є складним процесом, який має три етапи: підготовка до розробки системи, розробка проекту системи і провадження системи.

На етапі підготовки до розробки системи:

-видається наказ по підприємству про організацію робіт з розробки системи і створення координаційно-робочої групи на чолі з директором чи головним інженером;

-організується технічне навчання керівників і провідних спеціалістів підрозділів, які будуть приймати участь в розробці СТП.

-проводиться аналіз стану справ з якості продукції на підприємстві.

Результати аналізу є основою для розробки технічного завдання на систему.

На етапі розробки проекту здійснюється:

-розробка технічного завдання на систему, що містить план заходів по підвищенню організаційно-технічного рівня підприємства;

-розробка технічного проекту системи;

-розробка робочого прпоекту системи, тобто всіх СТП і їх запровадження.

На етапі впровадження системи:

-видається наказ на підприємстві про введення в дію затверджених СТП і виконання заходів по їх впровадженню;

-виконується заходи по впровадженню СТП;

-організується контроль за впровадженням і додерженням СТП.

По закінченню впровадження всіх СТП системи складається акт її впровадження і вона реєструється в теріторіальному органі Держстандарту.

Взуттєва промисловість, починаючи з 1990 року, опинилась в надзвичайно несприятливих умовах на внутрішньому ринку, в результаті пройшов різкий спад вітчизняного виробництва взуття. Взуттєві підприємства майже не працюють.

На даному етапі економічного розвитку основна кількість взуття виготовляється на малих підпрємствах. При розвитку ринкових відносин, а також збільшенні кількості малих підриємств, які виготовляють взуття виникає конкуренція між товаровиробниками. В таких умовах якість взуття буде мати вирішальне значення. На сучасному етапі проблема якості стала міжгалузевою, і розповсюджується на всі етапи її виробництва. Управління якістю продукції це дії, які виконуються при створенні, експлуатації і використанні продукції, в умовах встановлення, забезпечення і підтримки необхідного її рівня якості. Тому основною системою управління якістю продукції, яка запроваджується на малихпідприємствах по виготовленню взуття являється система бездефектної роботи. Організаційною основою системи бездефектної роботи безпреривний контроль якості виконання всіх операцій по виготовленню взуття. Виробничо-технічною базою системи бездефектної роботи служить нова техніка і прогресивна технологія та передові форми організації виробництва, які забезпечують виготовлення взуття .

Якість роботи працівників буде оцінюватися, виходячи із слідуючих принципів:

· технологічні операції повинні бути виконані у відповідності з технологічними вимогами;

· напівфабрикати передаються на іншу операцію пісьля перевірки якості виконання роботи самим виконавцем;

· при виявленні дефекта в роботі, виконаній на попередній операції, напівфабрикат повертається на виправлення;

· по здачі виготовленого взуття з першого пред¢явлення.

Здача продукції з першого пред ¢ явлення визначається як відношення якості продукції, прийнятої з першого пред¢явлення до всієї виробленої і зданої продукції в процентах. Продукцією, зданою з першого пред¢явлення рахується та яка прийнята без зниження сортності, уцінки і повернення на виправлення. Важливим моментом системи бездефектної роботи являється запровадження матеріального стимулювання робітників.

Запровадження даної системи забезпечить високу якість виготовлення жіночого взуття осіньо-весняного асортименту.

Домашнє завдання: Зробити конспект.

Перерахуйте основні одиниці сисиеми СІ .

Дайте визначення допоміжним і похідним одиницям системи СІ .

Які прийоми використовують при визначенні якості взуття ?

Перерахуйте основні положення системи бездефектної роботи.

 

 

 

Підготовка до іспиту з предмету «Спецтехнологія»

 

 

Екзаменаційні білети

З предмету «Спецтехнологія»

 з професії «Взуттювик з індивідуального пошиття взуття»

 

Білет № 1

1.Зовнішні деталі верху: визначення та вимоги до них.
2.Призначення і сутність процесу формування заготовок.
3.Сутність стандартизації.

 

Білет № 2

1.Проміжні деталі верху: визначення та вимоги до них.
2.Деформація заготовок в процесі формування.
3.Що таке технологія і термінологія.

 

Білет№3

1.Внутрішні деталі верху: визначення та вимоги до них.
2.Технологічний маршрут зборки полуботинок типу "Конверт".
3.Розкрій матеріалу на деталі низу.

 

Білет №4

1.Фрезерування урізу підошов.
2.Обробка деталей верху: відсічка країв, окантовка деталей.
3.Підготовка сліду взуття до прикріплення підошов клейовим методом.

 

Білет №5

1.Зовнішні деталі низу: визначення та вимоги до них.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: прикріплення устілок.
3.Види обробки взуття.

 

Білет №6

1.Внутрішні деталі низу: визначення та вимоги до них.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: зволоження заготовок.
3.Способи гасіння пожежі.

 

Білет №7

1.Класифікація взуття за призначенням, видом, родом.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: вклеювання задників.
3.Розкрій матеріалів: особливості розкрою текстильних матеріалів.

 

 

 

 

Білет №8

1.Класифікація взуття за висотою каблука, розміром.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: прикріплення устілок до колодок.
3.Литтьовий метод, його характеристика.

               

 

 

Білет №9

1.Класифікація взуття по конструкції, повноті.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: установка п'яткової частини.
3.Технологічні вимоги до правильності формування заготовок.  

 

Білет №10

1.Класифікація взуття за методом кріплення, сортом.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: обтяжка заготовок.
3.Поняття про гігієну праці.

 

Білет №11

1.Класифікація взуття за матеріалом верху, низу.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: перетяжка висків, пучків, перейм.
3.Способи формування. 
               

Білет №12

1.Класифікація за ступенем складності заготовок модельного взуття.
2.Ручная затяжка взуття: затягування носочно-пучкової частини взуття.
3.Джерела забруднення приміщень.  
                 

 

Білет №13

1.Короткі відомості про стопу: скелет стопи, топографія стопи.
2.Ручная затяжка взуття: затяжка підкладки.
3.Технологічний маршрут збирання полуботинок типу "Конверт". Спускання, наклеювання міжпідкладки, тугий тачний шов.
                

Білет №14

1.Проміжні деталі низу: визначення та вимоги до них.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: клейова затяжка п'яткової частини.
3.Пристрочування союзки до берець, строчка канта берець при складанні полуботинок типу "Конверт".
               



                                                               

 

 

Білет №15

 

1.Взуттєві колодки: топографія колодок.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: тексова затяжка п'яткової частини.
3.Ручне вклеювання та обробка шкіряних підносків.
                                
                                                               Білет №16

 

1.Классіфікація колодок за матеріалом, за призначенням.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: клейова затяжка геленкової частини.
3.Сушка взуття. Види штучної сушки.

              

Білет №17

1.Классіфікація колодок по конструкції, за ступенем зміцнення сліду.
2.Обтяжно-затяжний метод формування: клейова затяжка носочно-пучкової частини взуття.
3.Вид контролю. Контроль зовнішніх поставок: основних і допоміжних.
               

Білет №18

1.Анатомія і фізіологія стопи. Збирання підкладки, пристрочування кишені при складанні чобіт чоловічих.
2.Ручная затяжка взуття: обтяжка заготовок.
3.Технологічні карти, їх призначення.

                

Білет №19

1.Історія розвитку взуття.
2.Основні вимоги до правильності складання заготовок.
3.Охорона праці на виробництві.

                

Білет №20

1.Розкрій матеріалу: розкрійні карти, їх призначення.
2.Клейовий метод кріплення: прикріплення підошов.
3.Технологічний маршрут складання заготовок чобіт: строчка канта, пристрочування союзки до халяви.

              

Білет № 21

1.Ручна затяжка заготовок: затяжка геленкової частини.
2.Шершавлення затяжної кромки на машині.
3.Апретування взуття. Шліфування урізу підошви і бічної поверхні каблука.

               

 

 

 

 

 

 

Білет №22

1.Збирання заготовок, обробка деталей верху: загинання країв деталей.
2.Ручна затяжка п'яткової частини.
3.Перше і друге полірування урізу підошов.

                    

Білет №23

1.Обробка деталей верху: перфорування, тиснення деталей.
2.Розкрій матеріалів: системи суміщення шаблонів при розкрої.
3.Заробка дефектів верху.

              

Білет №24

1.Зборка заготовок: настрочний шов, виворотний шов.
2.Розкрій матеріалу: види відходів при розкрої.
3.Ручне прикріплення каблуків.

             

Білет №25

1.Ручна затяжка взуття: обробка задників.
2.Шершавлення затяжної кромки.
3.Охорона праці на робочому місці.

               

Білет №26

1.Обтяжно-затяжний метод: затяжка пяткової частини клеєм.
2.Простилання сліду взуття, прикріплення супінатора.
3.Операції які передують формуванню.

              

Білет №27

1.Розкрій матеріалу: способи розкрою.
2.Контроль прибувших матеріалів.
3.Лабораторний контроль.

               

Білет №28

1.Обтяжних-затяжний метод: затяжка геленкової частини клеєм.
2.Фарбування ходової поверхні підошов.
3.Прикріплення набійок.

Білет №29

1.Збірка заготовок - ниткові шви: настрочний, тугий тачний.
2.Призначення і структура фрез, образивів.
3.Захист від пошкодження електричним струмом.

Білет №30

 

1.Обмір стопи. Що таке заготовка?
2.Суть методу гарячої вулканизаціі.
3.Операції завершуючи виготовлення взуття.

 

Домашнє завдання:Прислати на електронну адресу  відповідь на один із білетів.