SP_19_22_1

 

SP_19_22_1

 

01.09.2022

Тема №1  Вступ.

Уроки  № 1 Інструктаж з охорони праці. Вступ. Історія розвитку шевського ремесла.

Конституцією України передбачено, що «кожен має право на працю ... , безпечні умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється» (ст.43); «Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується скороченим робочим днем для працівників ряду професій і виробництв, які визначаються законом, скороченою тривалістю роботи у нічний час…» (ст.45); «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування» (ст.49) та інших.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» прийнятий Верховною Радою 24.02.1994 р. у якому також сказано, що «Громадяни мають право на: … безпечні для здоров’я умови праці; відшкодування шкоди, завданої здоров’ю; … обов’язкові медичні огляди». Законом передбачено усунення від роботи осіб, які ухиляються від обов’язкових медичних оглядів і щеплень.

 Згідно статті 3 закону України «Про охорону праці» (з останніми доповненнями, які внесено у грудні 2017 року) , законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

 Відповідно до статті 1 закону України «Про охорону праці», охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційнотехнічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, одним із головних є пріоритет життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

 

Теоретичні основи технології виробів із шкіри це дисципліна, яка формує інженерний світогляд майбутнього фахівця. Вона побічно базується на знаннях фундаментальних дисциплін, як матеріалознавство та конструювання виробів із шкіри.

Таким чином мета дисципліни: “Теоретичні основи технології виробів із шкіри” полягає у тому, щоб навчити студентів удосконалювати діючі та розробляти нові конкурентноздатні технологічні процеси.

 Завдання вивчення дисципліни полягає в оволодінні фізичною сутністю технологічних процесів, вимоги до них, та напрямки вдосконалення.

 В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

Знати:

- типові технологічні процеси (нормативи) на яких базується виробництво взуття та шкіргалантереї, та сучасні досягнення в цій галузі.

Вміти:

- розробляти оптимальні схеми розкрою матеріалів;

 - обґрунтувати способи та технологічні параметри скріплення деталей;

 - обґрунтувати способи та технологічні параметри формування виробів та напівфабрикатів;

 - використовувати сучасні досягнення у вдосконаленні та розробці технологічних процесів.

 

 

1. Загальні риси розвитку конструкцій взуття.

Історія виникнення одягу та взуття, причини, які спонукали людину створювати ті чи інші форми або конструкції, мають велике значення для вивчення історії матеріальної культури.

 Для того, щоб правильно зрозуміти і показати розвиток конструкції взуття, дуже важливо знайти вихідні положення, які покладені в її основу. Це, насамперед, історичний процес розвитку результату праці людини з найдревніших часів до сьогодення, закони діалектики, сучасні знання археології, етнографії, технології та конструювання взуття.

 У стародавні часи зміна засобів праці (кам’яних знарядь) йшла дуже повільно (за десятки, сотні тисяч років). Також повільно змінювалась і конструкція виробів із шкіри. З розвитком засобів виробництва зміни проходять швидше. У І-ІХ ст. н.е. конструкція взуття суттєво змінювалась через 600-400 років. В останньому тисячолітті (ХІ-ХІХ ст.) час існування конструкції значно скоротився. Але людина за одне покоління не могла бачити цих змін і в неї складалося враження про незмінність конструкції взуття. Та навіть при побіжному розгляді в музеях старовинного взуття не можна не помітити, що колишня конструкція взуття мала зовсім інший вигляд: її деталі з’єднувалися по-іншому. Хоча матеріалом служила ця ж сама шкіра, та якість її була іншою.

Узагальнення великої кількості фактичного матеріалу дозволяє прослідкувати обґрунтовану систему розвитку конструкції взуття. У даному випадку під “конструкцією” взуття розуміють його вид і форму, членування на окремі деталі, способи скріплення деталей. Зибін Ю.П. навів схему, яка ілюструє розвиток конструкції взуття в Східній Європі – від найпростішого цілого елемента (деталі) до складної розчленованої конструкції (табл. 1.1). Таблиця 1.1 – Розвиток конструкцій взуття у Східній Європі

Археологічні розкопки стверджують, що шкіряне взуття з’явилось на дуже ранніх стадіях розвитку людства. Перші його форми дуже примітивні. Для первісної людини взуття представляло собою кусок шкури тварини, яким обгортали ногу і прикріплювали за допомогою ремінців та жил (рис. 1.1). Поступово почало з’являтися взуття з викроєних деталей, завдяки чому зникали грубі складки, які натирали ногу (рис. 1.2). 

Наочне уявлення про зміну конструкцій заготовки верху взуття з Х по ХХ ст. дає таблиця 1.2, розроблена Г.А. Бастовим. Членування полегшувало згинання і розгинання стопи при ходьбі. Таблиця 1.2 – Зміна конструкціїзаготовки верху взуття з Х по ХХ ст.

 В процесі розвитку взуття виділилося чотири його конструктивних види: 1) сандалії; 2) поршні, постоли, личаки, опанки, туфлі; 3) черевики, напівчеревики; 4) чоботи, напівчоботи. Найдревнішим видом є сандалії.

Найбільше поширення вони мали в Єгипті (рис. 1.3), Греції, Римі. Особливістю конструкції сандалій є можливість за рахунок комбінації переплетень краще підігнати їх до ноги, що забезпечує стійкість і зручність при пересуванні людини. Основою сандалії є підошва, яка захищає стопу від нерівностей ґрунту. Частіше використовувалася багатошарова підошва, що збільшувало строки ношення взуття. Сандалії можуть бути: з закритою п’ятковою частиною (рис. 1.4, а); з закритою носковою частиною (рис. 1.4, б); такі, що укріплюють гомілковостопний суглоб (рис. 1.4, в) та ін.

 Для більшості сандалій східного типу характерне кріплення, яке проходить між великим і другим пальцями (рис. 1.4, г). Рис. 1.4 – Конструкції сандалій (XVIII ст.): а – древньогрецька; б – древньоалжирська; в – древньоримська; г – древньоарабська

Залежно від призначення сандалій змінюються їх конструкція, кількість і форма ременів і декор. Якщо порівняти єгипетську сандалію (рис. 1.3, б) з древньогрецькою, то можна помітити, що в першому випадку явно переважає естетична функція, а в другому більше виражена утилітарна функція і сандалія має простішу і більш стійку форму.

У країнах з помірним кліматом найбільш розповсюдженим видом взуттям можна вважати поршні, прототипи яких сягають в далеку древність.

 Українські постоли являють собою видозмінений варіант поршнів з широким використанням декору. У них ремені, котрими взуття утримується на стопі, виконують не тільки утилітарну функцію, але й естетичну.

Поршні і постоли зустрічаються не тільки у слов’ян, але й у туркмен та інших народів.

 Розглядаючи розвиток видів взуття, слід відмітити, що на них, в першу чергу, мали великий вплив кліматичні умови. У країнах з теплим кліматом (Єгипет, Греція, Древній Рим) переважали різноманітні конструкції сандалій. В країнах, де тепле літо змінюється холодною зимою, переважають більш закриті види взуття: поршні, постоли, чоботи, черевики.

Домашнє завдання: Зробити конспект.